Як зазначено у листі Мінсоцполітики від 28.09.2011 р. №697/18/155-11, відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом.

При роботі за сумісництвом з працівником укладається трудовий договір. Стороною трудового договору про роботу за сумісництвом на стороні власника (підприємства, установи, організації) може бути як інший власник (підприємство, установа, організація), так і той же власник (підприємство, установа, організація), з яким працівник уклав трудовий договір про основну роботу. У останньому випадку трудові договори юридично не пов'язані між собою.

Порядок роботи сумісників та оплата їх праці регламентуються постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. №245, зі змінами та доповненнями, та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінфіну від 28.06.93 р. №43.

Зазначеними актами при укладенні трудового договору на виконання роботи за сумісництвом повної зайнятості працівника за основним місцем роботи не вимагається.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не може перевищувати половини місячної норми робочого часу (для педагогічних працівників педагогічного навантаження в розмірі на 0,5 ставки).

Разом з тим працівник, який працює неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад, може виконувати іншу оплачувану роботу. Така робота не буде вважатись сумісництвом, якщо оплата праці по основній та іншій роботі не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи (пункт 11 Переліку робіт, які не є сумісництвом).

Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу.

А що на практиці?

Іноді на підприємствах працюють як внутрішні, так і зовнішні сумісники. Внутрішній сумісник (всередині одного підприємства) працює на одному і тому ж підприємстві як основний працівник і як сумісник (наприклад за основним місцем роботи електрик працює з 8.00 до 17.00, а після — охоронцем з 18.00 до 23.00). При цьому з метою оподаткування його заробітна плата за виконання основної роботи (електрика) і доплати за суміщення (охоронець) підсумовуються у загальну за місяць.

Зовнішні сумісники працюють на двох (і більше) підприємствах, при цьому одне є основним місцем роботи, а друге (або інші) — роботою за сумісництвом.

При влаштуванні на роботу за сумісництвом згода керівництва з основного місця не потрібна.

Усім особам, які працюють за сумісництвом, надається щорічна оплачувана відпустка за не основним місцем роботи одночасно з відпусткою за основним місцем роботи на підставі ст. 10 Закону про відпустки.