Свого часу ми вже писали про позицію ВАСУ щодо арешту коштів
на рахунках платників податків (див. «ДК» №21/2013, с. 10). Нині судова
практика свідчить, що під час винесення рішень зазначається сума, до
якої застосовується арешт. Далі рішення суду виконується надсиланням
органом Міндоходів безпосередньо до банку інкасового доручення, в якому
зазначаються відповідна арештована сума коштів та підстава — рішення
суду, яке набрало законної сили. При цьому до виконавчої служби органи
Міндоходів не звертаються.
Тобто фактично йдеться про примусове списання відповідної суми з
рахунка платника податків органами Міндоходів (органами стягнення) без
звернення до виконавчої служби.
Але ця «прозора» процедура, описана у листі ВАСУ, стосується тільки
арешту коштів за судовими рішеннями, де органами стягнення виступають
органи Міндоходів (як це прописано у ПКУ).
Водночас ситуація є доволі неоднозначною, коли у судовому порядку
стягують податковий борг ті ж самі органи Міндоходів. Адже Кодекс
адміністративного судочинства України передбачає свій порядок виконання
судових рішень з видачею адміністративними судами виконавчих листів про
примусове виконання судових рішень у порядку статей 257 та 258 цього
Кодексу.
Тому постає запитання: якщо рішення про стягнення податкового боргу
прийнято на користь органу Міндоходів (скажімо, коли йдеться про
несплачену суму ПЗ за поданою податковою звітністю, що не підлягає
оскарженню платником податків), то в якому порядку має відбуватися
стягнення — за Законом про виконавче провадження чи за ПКУ?
ВАСУ звертає увагу на те, що, справді, у випадку коли йдеться про
стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, чинне
законодавство передбачає окремий порядок примусового виконання судових
рішень. І при цьому органи державної виконавчої служби до цієї процедури
не залучаються. Процедура погашення податкового боргу є самостійною
процедурою, яка регулюється окремими нормами, а саме ПКУ, а не
законодавством про виконавче провадження.
Але наведене стосується лише юросіб. Адже, як буває, не обійшлося й
без винятків: процедура стягнення податкового боргу з фізособи. На
відміну від загального правила, передбаченого п. 95.3 ПКУ, відповідно до
п. 87.11 ПКУ орган стягнення (Міндоходів) звертається до суду з позовом
про стягнення суми податкового боргу платника податку ― фізособи.
Стягнення податкового боргу за рішенням суду з фізособи — платника
податків здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону
України «Про виконавче провадження».
ВАСУ у коментованому листі доходить такого висновку:
протиставлення процедури погашення податкового боргу фізичної та
юридичної особи (у першому випадку державна виконавча служба
залучається, а в другому ― ні) підтверджує, що Податковий кодекс України
чітко розрізняє відповідні процедури. Зазначене підтверджує висновок
про відсутність підстав для видачі виконавчого листа у разі прийняття
рішення суду на користь податкового органу, яке набрало законної сили,
про стягнення податкового боргу з юрособи.
Залишилось відкритим питання щодо фізосіб-підприємців, адже, з одного
боку, є підприємницький рахунок, про який повідомлено органи
Міндоходів, що дозволяє виконувати рішення суду про стягнення коштів, а з
іншого, — підприємці є фізичними, а не юридичними особами, і за своїми
зобов’язаннями відповідають усім своїм майном, яке належить їм на праві
власності (у більшості випадків — це власність фізособи, скажімо, коли
йдеться про автомобілі, житло, які придбані саме на фізособу і не
використовуються для провадження госпдіяльності). Тому, з огляду на
режим доступу до житла саме фізособи за пп. 16.1.13 ПКУ (з урахуванням
рішення КСУ від 12.06.2012 р. №13-рп/2012), на нашу думку, стягнення
податкового боргу з підприємців на виконання рішення суду має
відбуватися через державну виконавчу службу у порядку п. 87.11 ПКУ (Лист
ВАСУ від 24.10.2013 р. №1484/12/13-13).
