Згідно зі статтями 21 та 139 Кодексу законів про працю працівник, який уклав трудовий договір, зобов’язаний виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний, згідно зі статтями 21 та 141 КЗпП, забезпечувати працівникові умови праці, необхідні для виконання роботи; забезпечувати трудову й виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці.

Відповідно до статті 153 КЗпП на власника або на уповноважений ним орган покладається забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Стаття 159 КЗпП зобов’язує працівника знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, а стаття 160 КЗпП покладає на власника або уповноважений ним орган здійснення постійного контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці.

Згідно зі статтею 169 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці.

Статтею 46 КЗпП передбачено випадки, коли власник або уповноважений ним орган може відсторонити працівника від роботи у зв’язку з невиконанням ним узятих зобов’язань. Відсторонення від роботи допускається:

• у разі з’явлення на роботі в нетверезому стані або стані наркотичного чи токсичного сп’яніння;
• у разі відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
• в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення передбачає недопущення працівника на певний термін до роботи, яку він зобов’язався виконувати відповідно до трудового договору. Варто зазначити, що в разі відсторонення від роботи трудові правовідносини та дія трудового договору тривають, хоча працівник тимчасово до роботи і не допускається.

Відсторонення від роботи використовується як тимчасовий захід до прийняття остаточного рішення про можливість чи неможливість виконання працівником передбаченої трудовим договором роботи або перебування його на певній посаді. Після закінчення терміну відсторонення від роботи працівник, залежно від наявних підстав, може бути допущений до роботи, переведений на іншу роботу або звільнений з роботи. Зокрема, працівник може бути допущений до роботи, якщо відсторонення було незаконним або усунуто причини такого відсторонення, тобто працівник виконав умови допуску до роботи (успішно пройшов обов’язковий медичний огляд, перевірку відповідних знань тощо).

Працівник після відсторонення від роботи може бути тимчасово або постійно переведений на іншу роботу, наприклад за результатами обов’язкового медичного огляду, якщо в медичному висновку буде зазначено про неспроможність працівника виконувати передбачену трудовим договором роботу внаслідок стану здоров’я.

Відсторонення працівника від роботи може передувати звільненню працівника, зокрема за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП у зв’язку з появою його на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Варто зазначити, що невиконання працівником у встановлений термін вимог, які були підставою для законного його відсторонення від роботи, дає право власнику або уповноваженому ним органу притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності, у т. ч. розірвати з ним трудовий договір у встановленому порядку.

У статті 46 КЗпП закріплено, що відсторонення від роботи допускається не тільки у випадках, встановлених у цій статті, а й в інших випадках, передбачених законодавством. Крім того, зазначена стаття дає право власникові або уповноваженому ним органу відсторонювати працівника від роботи, а окремі акти законодавства, які регулюють питання діяльності відповідних галузей, містять правові норми, що зобов’язують власника або уповноважений ним орган відсторонювати працівника від роботи. Додаткові підстави для відсторонення від роботи та умови оплати цього періоду можуть бути передбачені і в укладеному контракті, оскільки в частині третій статті 21 КЗпП зазначено, що в контракті права, обов’язки, умови організації праці, матеріального забезпечення та відповідальність сторін можуть встановлюватись угодою сторін.

Враховуючи те, що заробітна плата виплачується за виконану роботу (ст. 94 КЗпП, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» вiд 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР), відсторонення від роботи повинно було б здійснюватися без збереження заробітної плати. Однак законодавством встановлені окремі випадки, коли заробітна плата у разі відсторонення від роботи зберігається або працівникові виплачується допомога відповідно до державного соціального страхування. Зокрема, в Законі Україні «Про охорону праці» вiд 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII встановлено, що власник або уповноважений ним орган забезпечує усунення причин, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, а працівник, у свою чергу, зобов’язаний проходити у встановленому порядку медичні огляди, дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я людей, які його оточують. Крім того, працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, повинні проходити попереднє спеціальне навчання й один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці.

У статті 17 Закону «Про охорону праці» встановлено, що власник зобов’язаний відсторонити від роботи працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, без збереження заробітної плати (додаток 1). Не допускаються до роботи працівники, у т. ч. посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці (ст. 18 цього Закону). Вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання й інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт, згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону праці», мають право спеціалісти служби охорони праці на підприємстві.

Згідно зі статтями 7, 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» вiд 24 лютого 1994 р. № 4004-XII відсторонюються від роботи особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворі на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або особи, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування. Відсторонення від роботи таких працівників здійснюється на підставі відповідного подання уповноваженої на це посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, яке вноситься власникам підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органам (додаток 2).

Спори, пов’язані з відстороненням працівників від роботи, вирішуються в порядку, встановленому КЗпП для розгляду трудових спорів.

Статтею 22 Закону України «Про державну службу» вiд 16 грудня 1993 р. № 3723-XII встановлено, що невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою зі збереженням заробітної плати (додаток 3). Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець.

Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування, яке проводиться у строк до двох місяців.

Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, то це рішення скасовується.

Стаття 147 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає відсторонення від роботи посадової особи в разі притягнення її до кримінальної відповідальності за посадовий або інший злочин, якщо вона може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства. У такому разі слідчий зобов’язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.

Відсторонення від посади провадиться із санкції прокурора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу зникає потреба.

Слід зазначити, що стаття 147 Кримінально-процесуального кодексу України не передбачає у такому випадку збереження заробітної плати, але Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» вiд 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР досить детально регулює, зокрема, питання, пов’язані з незаконним відстороненням громадянина від роботи. Так, відповідно до положень цього Закону шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади), підлягає відшкодуванню. Право на відшкодування шкоди виникає в разі:

• постановлення виправдувального вироку суду;
• закриття кримінальної справи за відсутності події злочину, відсутності у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
• відмови у порушенні кримінальної справи або її закриття.

Відшкодування заробітку в разі незаконного відсторонення від роботи провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а розмір суми визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади).

Зазначеним Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» також встановлено, що громадянин, відсторонений від посади у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, а також наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) — йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу (ст. 6 Закону).

Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

В абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 зазначено, що спори, пов’язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, не підлягають судовому розгляду, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується в загальному порядку.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13 роз’яснено, що в разі, коли буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Відсторонення працівника від роботи здійснюється власником або уповноваженим ним органом шляхом видання наказу в термін і строк, визначені у відповідному поданні уповноважених на це осіб або постанові слідчого.