Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» вiд 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі — підприємства). Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Право на відпустки мають:

• працівники, які уклали безстрокові, строкові трудові договори (контракти);
• тимчасові та сезонні працівники;
• працівники, які працюють за сумісництвом на тому самому чи іншому підприємстві, в установі, організації, на умовах неповного робочого часу;
• особи, які працюють за трудовими договорами в апараті або на підприємствах чи в установах профспілкових або інших громадських організацій, організацій споживчої кооперації;
• позаштатні працівники, які виконують на підприємствах роботу без зарахування їх до штату, за умови, що вони підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню (наприклад, страхові агенти, керівники гуртків художньої самодіяльності, позаштатні кореспонденти та ін.).

Не мають права на відпустки особи, які працюють за договорами цивільно-правового характеру (наприклад, за договорами підряду, надання послуг, авторськими чи видавничими), а також особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 1 статті 4 Закону № 504 встановлено такі види щорічних відпусток:

• щорічна основна відпустка (право на неї мають усі працівники за умови роботи на основі трудового договору протягом передбаченого законодавством часу);
• щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (для одержання цих відпусток працівники повинні мати юридичні факти — підстави).

Під час розгляду питань, пов’язаних із правом працівників на відпустки, слід ураховувати, що щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості можуть надаватися працівникові в перший рік роботи після шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві (ст. 10 Закону № 504). Водночас щорічні відпустки повної тривалості можуть надаватися до настання шестимісячного терміну безперервної роботи за поданою заявою, зокрема:

• жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
• інвалідам;
• особам віком до вісімнадцяти років;
• чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
• особам, звільненим після проходження строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
• сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
• працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
• працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
• працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
• батькам — вихователям будинків сімейного типу.

Не допускається заміна щорічних відпусток грошовою компенсацією, крім виплати грошової компенсації за всі невикористані працівником дні щорічної відпустки в разі звільнення або заміни за бажанням працівника частини щорічної відпустки грошовою компенсацією (за умови, що тривалість наданої йому щорічної та додаткових відпусток буде не меншою, ніж 24 календарних дні) (ст. 24 Закону № 504).

Право працівника на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати у випадках, передбачених Законом № 504.

Визначення тривалості щорічних відпусток і обчислення стажу роботи

Згідно зі статтею 5 Закону № 504 тривалість щорічних відпусток, незалежно від режимів і графіків роботи, розраховується в календарних днях.

Щорічна основна відпустка. Її тривалість становить не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 6 Закону № 504). Оскільки законодавство про працю не допускає розриву в часі між укладенням трудового договору і початком роботи, формулювання «з дня укладення трудового договору» слід розуміти як «з дня початку роботи» і робочий рік обчислювати, включаючи до нього і перший день роботи.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, відповідно до статті 9 Закону № 504, зараховуються:

• час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
• час, коли працівник фактично не працював, але за ним, згідно із законодавством, зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т. ч. час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню;
• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата, зокрема у зв’язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 Закону № 504);
• час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
• час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у т. ч. з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, згідно зі статтею 181 КЗпП, не зараховується:

• час частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), — до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, згідно зі статтею 7 Закону № 504, надається тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290.

Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівників у цих умовах.

Якщо працівники зайняті на різних виробництвах, у цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надаються додаткові відпустки різної тривалості, час роботи розраховується окремо по кожному виду робіт, професій чи посад.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці, відповідно до статті 8 Закону № 504, надається тривалістю:

• за роботу, яка пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах підвищеного ризику для здоров’я — до 35 календарних днів за Списком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 (конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним або трудовим договором);
• за ненормований робочий день — до 7 календарних днів згідно зі списками виробництв, цехів, професій і посад, визначеними колективним договором.

Зауважимо, що нормативно-правових актів, які б визначали статус працівника з ненормованим робочим днем, в Україні не прийнято. Тому власник або уповноважений ним орган, визначаючи категорії працівників з таким статусом, може скористатися Рекомендаціями щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7 (далі — Рекомендації).

Відповідно до зазначених Рекомендацій ненормований робочий день може застосовуватися для керівників, спеціалістів, робітників, а саме:

• осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
• осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості, наприклад у сільському господарстві;
• осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, однак може застосовуватися для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, відповідно до статті 9 Закону № 504, зараховуються:

• час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;
• час щорічної основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами праці і за особливий характер праці;
• час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну або додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, до стажу роботи, який дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Види і тривалість щорічних відпусток наведено в таблиці.

Тривалість щорічних відпусток залежно від категорії працівників

Надання відпусток

Щорічні основна та додаткові відпустки мають надаватися, як правило, до закінчення відповідного робочого року.

Черговість надання щорічної основної відпустки визначається графіком (додаток 1), який затверджується керівником підприємства за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на кожний календарний рік не пізніше 5 січня поточного року і доводиться до відома всіх працівників під розписку (п. 20 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1984 року № 213).

На практиці, з урахуванням специфіки виробництва, допускається, щоб графіком було передбачено надання щорічної відпустки одночасно групі працівників, наприклад, у період зменшення обсягів виробництва.

Під час складання графіка відпусток мають ураховуватися як інтереси виробництва, так і інтереси працівників, а також положення статті 10 Закону № 504, якими передбачено надання щорічних відпусток за бажанням працівників певних категорій у зручний для них час, зокрема:

• особам віком до вісімнадцяти років;
• інвалідам;
• жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
• жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
• одиноким матерям (батькам), які виховують дитину без батька (матері);
• працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості.

Відповідно до статті 10 Закону № 504 конкретний період надання щорічної основної відпустки в межах, установлених графіком відпусток, узгоджується між керівником підприємства і працівником. Останнього кадрова служба письмово повідомляє про дату початку відпустки не менш як за два тижні (відповідно до ст. 241¹ КЗпП строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня, тобто якщо відпустка має початися у вівторок, то й у вівторок працівник кадрової служби повинен повідомити працівника про початок відпустки).

При цьому перший примірник письмового повідомлення (додаток 2) має бути вручений працівникові, а другий, із підписом працівника, яким він засвідчує одержання повідомлення, зберігається в кадровій службі до закінчення відпустки.

Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці надаються понад щорічну основну відпустку, як правило, одночасно з нею. Проте, за бажанням працівника, ці відпустки можуть надаватися й окремо.

Слід зазначити, що відповідно до статті 10 Закону № 504 загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів. Однак зазначена норма регулює надання лише щорічних відпусток за відповідний робочий рік, а тому не може застосовуватися, наприклад, у разі надання одночасно щорічних відпусток за поточний і попередні робочі роки, а також одночасне надання щорічних відпусток та додаткових відпусток (у зв’язку з навчанням, працівникам, які мають дітей, та ін.).

Поділ відпусток на частини

Статтею 79 КЗпП та статтею 12 Закону № 504 допускається поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості, за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Ураховуючи, що щорічна відпустка може складатися зі щорічної основної та щорічних додаткових відпусток, кожна з її складових (у т. ч. додаткові відпустки) може бути поділена на частини, а також включатися до складу основної безперервної частини щорічної відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів.

На практиці ініціатором поділу щорічної відпустки є, як правило, працівник, який має звернутися до керівника з відповідною заявою. У зв’язку із цим потрібно зазначити, що законодавством працівникові надано можливість, а не право на поділ відпустки. Отже, власник або уповноважений ним орган має право погодитися з таким поділом або відмовити в поділі, і така відмова не буде оцінена як порушення прав працівника чи норм законодавства про працю.

Водночас, з метою запобігання будь-яким ускладненням у взаєминах із працівником, забезпечення вимог Закону № 504 щодо надання відпусток у календарних днях, а також виходячи з інтересів виробництва, власник або уповноважений ним орган має право регламентувати можливість поділу щорічної відпустки на частини в Правилах внутрішнього трудового розпорядку, установивши порядок такого поділу в розділі «Робочий час і час відпочинку». Як зазначено в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 4 листопада 2000 року, це може бути, наприклад, умова про надання частини щорічної відпустки тривалістю, кратною 7, або про те, що наступна частина щорічної відпустки має надаватися за днем закінчення попередньої.

Перенесення відпусток

Статтею 11 Закону № 504 чітко визначено підстави і порядок перенесення щорічних відпусток. Ініціатором перенесення може бути як власник або уповноважений ним орган, так і працівник. У першому випадку ініціатива щодо перенесення відпустки обмежена і може бути реалізована лише якщо надання щорічної відпустки відповідно до затвердженого графіка може несприятливо вплинути на нормальний хід роботи підприємства. Видання власником наказу про перенесення відпустки можливе за таких умов:

• є письмова згода працівника на перенесення його відпустки;
• питання щодо перенесення погоджено в установленому порядку із профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом;
• перенесення не є системним;
• частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

Щорічна відпустка на вимогу працівника має бути:

• перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення про час надання відпустки або несвоєчасної виплати заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки;
• перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням, виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати.

Наведені підстави перенесення відпусток є вичерпними і розширенню не підлягають.

Важливим є також положення щодо обов’язковості згоди сторін трудових відносин на перенесення терміну надання щорічної відпустки, передбаченого графіком, надання або перенесення відпустки на інший період, якщо це зумовлено причинами, передбаченими законодавством, наприклад хворобою. Зауважимо, що настання непрацездатності до чи після початку відпустки не дає працівникові права на власний розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки.

У будь-якому випадку рішення приймає власник або уповноважений ним орган на підставі заяви працівника. Це може бути рішення про нову дату надання щорічної відпустки або про надання чи перенесення на інший період невикористаної частини відпустки після закінчення дії причини, яка її перервала. В останньому випадку невикористану частину відпустки має бути надано, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Перенесення терміну надання відпустки слід оформити наказом, зміст якого може бути таким:

Відкликання з відпусток

Статтею 12 Закону № 504 передбачено можливість власника або уповноваженого ним органу відкликати працівника із щорічної відпустки. Проте відкликання допускається лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства.

Відкликання оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Такий наказ матиме законну силу, якщо до його видання відкликання працівника погоджено із профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, є згода працівника на відкликання зі щорічної відпустки та вказано умову, що основна частина щорічної відпустки становитиме не менше 14 календарних днів.

У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Оформлення та облік відпусток

Надання працівникам відпусток оформляється наказом. При цьому можна скористатися як типовою формою П-6, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 9 жовтня 1995 року № 253, так і бланком, виготовленим підприємством, або списком про надання відпустки за типовою формою П-7 (додаток 3), затвердженою зазначеним наказом Міністерства статистики України (далі — список).

Додаток 3

Нажмите на изображение для увеличения

У наказі про надання відпустки зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові, посада, місце роботи працівника; вид, дата початку та строк відпустки; період, за який вона надається. На практиці видаються як індивідуальні накази, так і групові — у них згруповуються всі працівники, яким цим наказом надаються відпустки (додаток 4).

На підставі наказу (списку) про надання відпустки вносяться відповідні записи в журнал оперативного обліку відпусток (додаток 5) та в розділ ІV «Відпустки» особової картки працівника за формою № П-2, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 27 жовтня 1995 року № 277 (додаток 6).

Накази (списки) про надання відпусток формуються щорічно в окремій справі відповідно до затвердженої номенклатури справ кадрової служби і зберігаються 5 років (п. «в» ст. 16 Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого наказом Головархіву при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 року № 41).

04-07-2008

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»